RSS

а от і звіт) Карпати – 2014 (частина перша)

22 Сер

Опинитися в Карпатах я хотів ще мабуть років з 15-ти, і ніякими морями мене віднадити було неможливо (зрештою, на морях я так ніколи й не бував, про що звісно ж аніскілечки не жалкую). Але, як завжди воно буває, то одне, то інше – поїздку доводилося відкладати. Більш менш серйозні настрої з*явились, коли роки 3-4 тому скинувшись з братом купили палатку, рюкзак і прочу мєлоч. Але все одно ще декілька років Карпати залишались для мене недосяжними, як пінгвіни з Антарктиди.

Зрештою, в цьому році майже всі мої рідні, близькі та знайомі мотнулись в Карпати, а я все ще залишався як лох без приданого.. Коротше, твердо вирішив розібратися з цією несправедливістю.

І так, наперед прикинувши план дій, затарившись та екіпірувавшись (варто сказати, тут теж не обійшлось без ексцесів – телефон. який замовляв заради GPS навігатора виявився без навігатора, деякі речі взагалі не доїхали, спальнік приїхав в останній день перед виїздом і виявився не ахті яким. Хоча можливо вони всі такі – не маю з чим зрівняти), но то все єрунда, я як істінний джедай українець довго запрягаю, но потім мене вже нічим не зупинити)


і так, зібравши речі, надихнувшись і винісши уроки супербродяги, поголившись налисо та відпустивши бороду, щоб місцеві гірські боги впізнали в мені “свого” та були прихильними, я двинувся на зустріч своїй мрії. Як кажуть, якщо гора не йде до Магомета, Магомет іде до гори)
IMG_02581

перевіряти себе почав відразу – ніяких таксі, всьо по хардкору.

До речі, що до місцевих Богів, про яких згадував – маршрут був складений з 2-х частин: перша – з надвірної через маняву до бистриці (головна мета – якраз і був манявський скит, про який так багато чув, і де хотів вимолити вдалого походу і хорошої погоди), друга ж – ділове – ясіня, через мармароси (прикордонну з Румунією територію), з заходом на Попи, Бребенескул, Говерлу, Петрос.
Забігаючи наперед скажу, що в силу деяких обставин подорож довелось корегувати і скорочувати, повністю виключивши Чорногору. Ну та буде на наступний раз, все одно Говерла то попсове місце, а от на Попі Мармаросському далеко не кожен бував)) =Р
(upd:як виявиться потім, починаючи від Чорногірського Попа погода все одно буде не льотною, і на Говерлу з Петросом я б й так не втрапив, так що можна сказати – все правильно зробив)

загалом, мав такі маршрути, з мотанням по карпатських раховозах у проміжку:
Безымянный Безымянный2

нічним потягом дістався Львова. Їхав з 3-ма черкащанками – дівчата ТП-ого вигляду зрештою виявились непоганими співрозмовницями, виявилось – були в греції, норвегії, турції, польщі а от у львові – ні разу. Вирішили надолужити. одна з них правда навчалась у львові і їхала скоріше на весілля до подруги, ніж тусити по Львову.

полинявши на вокзалі на 60 грн. (за те що мій вірний супутник 5 годин відпочине в камері схову) я з легким серцем і спиною почимчикував покушать. Довго думати, куди йти не довелось – вирішив підти туди, де найбільше сподобалось минулого разу – вже така рідна гасова)
dDYh8bVWDrU OsPAk-1LtQs

варто сказати, вже орієнтуюсь у львові майже як в черкасах, хвилин за 15 від вокзалу дійшов, хоча пройшло вже без малого 2 роки з останнього візиту.

фото хавки не робив, бо не завів собі ще того інстаграму)))

а от фото улюбленого столика – залюбки:IMG_0266

*сфоткав столик, поки він вільний. Люблю його

ну й себе заодно)) (один з небагатьох мінусів подорожувати одному – нема кому фоткати тебе самого ))))
IMG_0268

підкріпившись, пішов назад, попутно намагаючись (безрезультатно) відкрити для себе щось нове в цьому місті.
в принципі є такі місця, де я не був і які хотів би побачити, але з моїм лімітом часу я їх відразу відкинув. Саме ж місто як завжди файне, і ніщо не змінить мого відношення до нього. Інша справа, що більшість туристичних цікавинок була успішно освоєна в попередні візити, і тепер мені залишалось тільки насолоджуватись красотами вздовж мого маршруту, а не бігати з фотіком по всьому місту з метою сфотатись “саме в тому місці”.

IMG_0270

от цього ще не бачив. Насправді у Львові ну дуже багато таких от експозицій з левами, деяких ще варто пошукати

IMG_0269

місце пам*яті небесної сотні (скільки там поряд сидів – люди постійно підходили помолитись. Не варто й нагадувати, що на західній Україні люди дуже набожні)

 IMG_0261

гріх не сфоткати таку популярну нині персону)

IMG_0262

ще з минулого разу чомусь приглянувся цей будиночок…

IMG_0273

в пам*ять жертвам тоталітарного режиму

*хто зна якісь не попсові цікавинки у Львові- кидайте в коментарі, буду вдячний)


поки чекав раховоз, біля вокзалу спостерігав таких же як і я, з важкущими рюкзаками..правда тих, хто дійсно йшов в похід по горам було не так і багато – більшість хоч і була з рюкзаками – була затарена на повну, і було зрозуміло, що вже звечора у них почнеться сабантуй, днів так на 2-3.


дочекавшись того раховоза поїхали до Надвірної. компанію складало подружжя з Дори. Чоловік – архітектор, багацько цікавого розказав про недобудоване “Львівське метро”, де він свого часу також був задіяний.


до Надвірної приїхав о 20:00, і поняття не мав, де можна заночувати. зрештою, місцеві підказали 2 готелі, розташовані поруч. настільки поруч, що наступного разу я відчув це на собі, але про це трохи згодом.
в першому вільних місць не виявилось, в другому взяв напівлюкс за 200 грн. Розвод чистої води, я вам скажу..в дверях шпарини з палець, розетки відвалюються, наволочки і проч. білизна були в дірках, гарячу воду хвилин 10 потрібно було чекати і т.д. єдина відрада – халявний вай-фай, то я маякнув рідним де я і що я (для дзвінків був інший телефон з слабенькою батареєю, і до якого я здуру не взяв зарядку).

коротше, переночувавши так-сяк вирушив у перший день мого походу.

вийшовши за Надвірну почали відкриватись перші краєвиди і перші гірки. Для мене вони спочатку були справжніми горами, це вже потім я зрозумів, як жорстоко помилявся)

IMG_0280 IMG_0286 IMG_0282 IMG_0281 IMG_0279 IMG_0275

Stitched Panorama


саме за надвірною я підібрав вірного супутника, який безстрашно пройшов зі мною всю дистанцію – цвях.
нажаль не було кому зробити фото чувака, який сидів на узбіччі і видлубував пасатижами цвяха зі свого черевика((
зрозумівши що діла не буде (цвях накрепко засів у черевику) і втоптавши його так, щоб він приносив по мінімуму незручностей я двинув далі. Поки рихтувався, місцеві мужики почали ностальгіювати за юністю, і до моменту, коли я рушив, вже домовлялись, хто купує “снаряди” і коли вони йдуть у такий же похід.


далі йшов через Битків, спека й важкий рюкзак почали потроху даватись взнаки, добре що поряд вилась річечка та на шляху траплялись криниці. якісь хлопаки промайнули на мопеді, і до мене долинули відлуння місцевої говірки, важкозрозумілої для не тренованого вуха “о диви, ще один дал***б суне”, і сміх опісля. місцеві, що тут скажеш) для них туристи з рюкзаками, як негри в центрі черкас на початку 90-х.


вийшов за село. почались перші пригоди.  дивлячись на мапу вдома чогось постійно вважав, що біля ставків починається дорога через ліс, яка й повинна вивести до скита. Воно то так і було, але ліси ті на горах були. ну то таке, не біда, просто нежданчик.
біда була в іншому, що після обіду розпогодилось, насувався дощ, а мені ще треба було 8 км. зробити. і головне, що  і карта і навігатор вперто кажуть, що “отутички” дорога є, а її, як такої нема. дорога вбрід через заболочений ставок, вірніше навіть декілька доріг. Варто сказати, що це не туристичний маршрут, і маркування звісно ніякого не було. цими дорогами ходять в гості до сусідів за 10 км.
перекусивши, вирішую опробувати одну із доріг. по коліна в болті перебрався до підніжжя гори. там виднілась стежечка. Чудово, подумав я і почимчикував нею. ейфорія тривала не довго, бо вже через 5 хв. підйому стежка закінчилась. Та й все навкруги вказувало на те, що вона вже давно не хожена. в поле зору попала “вовча тропа”, яка тут же й брала початок на гору, але не серпантином, а напролом. Що було робити – вирішив спробувати. Тут варто сказати, що на той момент вже трохи притомився – годин 7 майже без спочинку пройшов, та й не забувайте, що я тіпічний представник офісного планктону, а тут гора з кутом в 70 градусів заввишки метрів 200 і вся поросша ожиною – хащі не пролазні.але ж ціль вгору, і ні кроку назад. а тут ще на півдорозі додались грозові перегуки. Діло пахло смаженим. тримаючи в памяті, що гроза на хребті – небезпечна, я вже мабуть третім диханням видряпуюсь на ту гору, перевалюю через хребет, починаю спуск (бо ж уже ляпотить на всю і блискавки геть поряд луплять) і втрапляю на стежину. Сказавши про себе “Слава Іссу” на місцевий манер лечу чимдуш вниз. спускатись легше, бо ж і стежина більш людська, і вода стікаючи з гори змиває також і мене до низу.

Радості моїй не було меж, коли я опинився біля підніжжя гори. тут також пробігала річка, виднілись цікаві краєвиди, а головне, була грунтова “людська дорога”, яка, як я надіявся, якраз і приведе мене до маняви. ейфорія тривала хвилин 10, і я вже серйозно намітив тут таки й заночувати, вибиваючись із графіку кілометри на 3-4. але щось не давало мені спокою…

і от що:

Безымянный

для розуміння – червоне то перший день, жовте то другий.

і ви самі бачите, чим закінчується перший день.

такого матюччя ці гори мабуть ще не чули….

втрапивши на горі на стежку, вона повела мене майже туди ж звідки я й починав..

морально, це був дуже болючий удар по моєму самолюбству. та що робити, дощ майже стих, і я промоклий вирішив тут таки й заночувати, а вже завтра на свіжу голову думати, що робити далі.

розвів ватру, поставив намет, через силу повечеряв та ліг спати. ще одна проблема з якою зіштовхнувся і яка подала урок – хоча ночував біля річки – запасів води поповнити не міг – під час грози з гір у воду знесло пласти грунту, і як я не фільтрував через марлю і не кип*ятив, вода залишалась не придатною для вживання. Добре що в мене ще залишалась половина запасу,то ж урок виявився безболісним.

IMG_0287 IMG_0288

всю ніч йшов дощ. палатка витримала, нащастя. я переживав, бо ж вона з бюджетних, всяке могло бути.

вранці з радістю виявив, що вода вже чиста, поповнив запаси, скупався. тохи підбадьорений, зібравшись з духом знов пішов до гори.обрав наступну дорогу. різниця в 30 метрів, але яка різниця) на щастя ця дорога, яка однаково починалась з болота через 100 метрів підйому почала трохи розширятись і вела туди, куди мені потрібно. на вершині ще зустрів чоловіка ягідника (збирав ожину) з песиком барсіком) спершу підказав мені, щоб я не прогавив спуск з гори, зрештою пішов зі мною й показав, бо все одно вже повертався додому (сам з маняви). він же й підказав мені, в кого можна заночувати в селі. Назвав такого собі пана Сікору. В маняві готелів нема, так що плануйте нічліг в тих місцях заздалегідь.

подякувавши йому сам пішов на спуск а він ще трохи продовжив похід за ягодами.промайнув його тракторець і почав уже впевнено орієнтуватись за картою. як і очікував, невдовзі дійшов до тур. прихистку.

IMG_0290 IMG_0291 IMG_0292 IMG_0297

трохи селфі – класичного…

IMG_0302

і не класичного))

перевів дух, пішов далі. За графіком – манявський скит. зустрів молоду російськомовну сім*ю, років до 30 на вигляд, хлопчику років 9. Запитали як вибратись в гори, чи є дороги. Хотіли заночувати в горах, а тепер вже й побоюються.в місцевості майже не орієнтуються. порадив їм трохи піднятись для галочки в гори, а заночувати в тур. прихистку.
ледь не пропустив поворот до Блаженного каменя.
знов підніматись вгору… омг.. догнали туристи.порадили залишити рюкзак у підніжжя. Начитався інтернетів – всяко буває, то ж не став ризикувати.

спустившись від Блаженного каменю взяв курс до скита.
Сам скит затишний і органічно вписується в навколишню природу. помітив що служителів дуже мало.навколишні мури на зразок фортеці, як і положено древньому святилищу.

тро фото:

IMG_0322

крутяцький у Виговського герб – типу вондермен)))

IMG_0323

IMG_0324

IMG_0325

IMG_0326

фото з муру.

IMG_0327

IMG_0328

IMG_0332

IMG_0333

дорога на с.Манява.

в селі, де я планував заселитися до місцевих аборигенів також не обійшлося без хохми.

прямо на в*їзді в село стоїть гендель. коли я проходив поряд, з нього якраз вивалився колоритний мєсний мужчина з двона пластиковими рюмочками..нечистий дьорнув мене запитати в нього того пана Сікору, і тут понеслося….
мужик зупинився, секундою сфокусував на мені погляд, а тоді хутенько, там де й стояв покинув ті повні стаканчики, прямо на парковці, підбіг, взяв під руку і потягнув в село. Його собутильнік товариш, не зрозумівши такого розвитку подій почав волати на весь куток: Володя!…. так а ДЕ???
на що той Володя тіко відмахнувся і крикнув через плече : ти що ж не бачиш, то ж бо до Сікори Петра однокласник приїхав!
на що його товариш видав таку місцеву гру слів, що не піддається перекладу.
по дорозі Володя невзначай повідомив мене, що йому страх як пива хочеться.
намьок панятєн, як кажуть) пообіцявши за послуги пиво, Володя відразу прискорився, і окрилений потягнув мене до обійстя Сікори.
впроцесі я його повідомив, що ніякий я не однокласник, і ніколи нічого подібного нетказав, а сікору шукаю, бо ж в нього наче здається садиба. Володя не розтірявся і запропонував свої послуги, типу живе сам, жінка в польші на заробітках, хата велика, і він радий буде прихистити гостя. На що я ввічливо відмовився.
сікору вдома застали. Володя знов представив мене йому, як бувшого однокласника, на що я вже стомлено не відреагував. Петро і так знав,що я бо з ним не вчився ніколи. Сказав чого прийшов. Виявилось, що хата, що раніше здавалась – сусідська, і вже пів року як прикрили лавочку.Ледь спровадив Володю,давши червонця,і пообіцявши прийти на місце, де ми зустрілись, через годинку.
сам  присів біля обійстя сікори з його старенькою матусею, й почав метикувати, як бути далі.
виходило, що в маняві заночувати нема де, та й через відставання маршрут до бистриці закінчити я не зможу – бо ж вже у вівторок мене чекали в діловому для видачі перепустки на прикордонну територію.вирішив потихеньку двигати в сторону Рахова, заодно побувати в Яремче, найбільш туристичному містечку карпат.вийти за село десь на полонину я також не встигав. так і відпала ідея побувати на манявському водоспаді. поки чекав на автобус, багато чого дізнався про сім*ю старенької – дочка у неї в Воронежі, вийшла заміж за військового, внучок в цьому році поступив, а в чоловіка намічається операція.тому в цьому році чекати свою кровиночку в гості не слід. Багато ще чого вона розказувала, але то вже мало стосується моєї розповіді. зрештою приїхав автобус, і з деякими пересадками я повернувся до надвірної, в той же готель де й ночував до того.

ЧИТАТИ ДАЛІ


Advertisements
 

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

 
%d блогерам подобається це: