RSS

карпати 2014 (частина п*ята – Мармароси, день другий)

25 Сер

прокинувся вранці годині о шостій. Бодрячком – нічого не боліло, не дошкуляло, самопочуття просто супер.вранці трохи прохолодно було, але так як я люблю холод більше, ніж спеку, то мені якраз був режим оптимального комфорту.мої ще спали. вирішив підхомячити своїх білячих запасів. почали шурувати вантажівки за афинами. пішов скупнувся (вже не памятаю хто з карпатців дав мені пораду, виконуючи яку ніколи не захворієш від крижаної води струмків. Спочатку потрібно занурити долоні на секунд на 30. потім можна вмитися, намочити голову.головне, берегти ділянку за вухами – якщо вжарений-краще не мочити. потім вже можна мочити ноги, купатися та пити. як не дивно, яким би вжареним не був, купався в крижаній воді постійно але додому навіть без натяку на насморк приїхав, здоровенький як бик)

поки сохла палатка та речі, вирішив побродити, познімати трохи на память:
IMG_0480

IMG_0482  IMG_0484
трохи ще заспаний карпатський чугайстр)

IMG_0485 IMG_0487   IMG_0490 IMG_0491 IMG_0492 IMG_0493 IMG_0494 IMG_0495   IMG_0498
вміст тих покинутих колиб краще крупним планом не показувати..

IMG_0499 IMG_0501
наш табір купається в променях слави  вранішнього сонця

IMG_0505 IMG_0506 IMG_0507 IMG_0508 IMG_0512 IMG_0513  IMG_0515
дєтство грає..)

IMG_0516  IMG_0518
сфоткай типу я гору підпираю..

IMG_0522

IMG_0523
годин під 10 прокинулись соні) десь в цей час на горизонті винирнули нові гості – 3 парубки. йшли тою короткою дорогою, якою ми не пішли. єдине, то не маркований маршрут, а тому вони не бачили вказівника до попа, що  у нас не забарилися спитати.
поки Рівненські (а саме звідти були ті парубки) переводили дух а моя солодка парочка протирали очі, я двинув далі, до попа, у підніжжя якого домовились зустрітись.
Я пішов, а до нашого табору вдерлась отара овець і тихцем хтіла з*їсти вже Світиного лайма, вчасно відігнали – овечка лише сліди від зубів залишила по собі..)

 до Попа є дві дороги, я обрав ту, що маркована але трохи довша. Вихід на неї був трохи замаскований, і спочатку я взагалі вагався. чи туди пішов. Зрештою, побачивши маркування, зі спокійною совістю пішов далі.
почалися краєвиди:
IMG_0524
По  центру видніється хребет Попа

IMG_0526
останній погляд на полонину Лисичу

IMG_0527 IMG_0528
за полониною – Петрос Мармароський

IMG_0530
дряпаюсь догори та не забуваю озиратись. З тієї дороги ми прийшли вчора на полонину

IMG_0531
стежка до Попа почала заростати жерепом

IMG_0532
останній ривок..

IMG_0533
вдалині – Румунські краєвиди

IMG_0534
ще раз поглянемо на його величність Петрос

IMG_0535
сонце сліпить)

IMG_0538 IMG_0539 IMG_0540



ну от. підйом на Попа Мармаросського. достатньо крутий, вузький і не зручний. так як це перший похід в гори, то нема з чим і зрівняти його складність. ледь помітна стежина трошки правіше середини знімка веде догори. іноді доводилось допомагати собі й руками. (пошляки – встали і вийшли! продовжите читати коли перерегочете..)

тут же поряд мене припаркований джип – місцеві влаштували своїм гостям романтичний пікнік в горах.
спочатку планував зробити, як то часто тут роблять – покинути рюкзак біля підніжжя, збігати до чекпойнту вершини, і спуститись назад. а далі продовжити траверсом..рівненські хлопаки, які за пів години наздогнали мене переконали в зворотньому. по дорозі ще й втигли назбирати громадних грибів. Я не грибник, та й до грибів відношусь так як і до риби ( себто ніяк), то по дорозі не звертав на них і увагу.  Перевели дух. Зрештою пішли, запропонувавши мені приєднуватись до них. відмовився, сказав що зачекаю вже звичну компанію, а там їх  наздоженемо ще.
підйом той що на фото вище займає близько 15-20 хв. я правда по недосвідченості вважав, що то й видніється пік попа івана..

поки чекав, знов почав милуватись краєвидами. Помітив, що тільки тут,в горах, можу дозволити своєму мозку цілком вимкнутись і ні про що не думати.взагалі ні про що. от вдома колись спробував медитацію, повністю абстрагуватись, вимкнутись – не виходить. як максимум – чуєш в своїй голові одну думку – ні про що не думай, ні про що не думай……а тут – тиша, абсолютне ніщо.

IMG_0541 IMG_0542  IMG_0544 IMG_0547

Чекав довго. на годиннику було близько чотирнадцятої, і я розумів, що так діла не буде – попереду ще кілометрів 15-16, непередбачувана погода та до всього того – підйом на Попа. Вирішив, що дружбани або заблукали (ту стежку реально можна було не помітити), або вирішили залишитись ще на день на полонині, адже також не були обмежені в часі.
в будь якому разі, я повинен був вирушати.
поки лаштувався- зговорився з місцевими. Дізнався, що серед них є і жіночка з черкаської області) (а ви кажете – як можна ходити в походи самому – там не те що людей, там своїх сусідів здибати можна)


вже натягнувши заплічник і попрощавшись зі своїми тимчасовими супутниками лаштуюсь до підйому і помічаю ген-ген на горизонті з іншої сторони виходу на Попа два силуети. даю їм маячок, кричу щоб йшли до мене – підйом тут. вони аргументуючи тим, що великий гак доведеться робити вирішують йти по-дикому.домовились зустрітись на горі.
починаю підйом.
скажу чесно – за весь похід це був другий із трьох разів, що змусив мене трохи понервувати (перший був швидкісний підйом і спуск через манявський хребет під час грози). тут же я чогось раптом згадав, що в дитинстві страшенно боявся висоти. якось не комфортно стало, але пригадав собі Запоріжжя і заспокоївся, все ж там мандраж побільше буде))
місцевий мужчина сказав, що тут тільки перші десять метрів складно, а далі буде підйом без проблем. Ох ці ж карпатські жартівники!
мандраж то майже відразу і пропав, але підйом все одно важкуватий був.

що до жартівників, пригадав як Рівненські розказували – коли піднімались, зустріли якогось місцевого чолов*ягу, запитали, як пройти до Попа. той сказав, що тут ось вже поряд, і махнув напрямок рукою. потім щось поміркував і каже, що проведе їх, заодно до сусіда заскоче..ну та зрештою, йшли вони мабуть години дві))) от вам і поряд, от вам і сусіди в горах. це не як в нас в містах, через стінку перестукуватись)

взагалі, наприкінці подорожі  я, перефразовуючи відомий вислів Сократа, видав геніальну таки річ, з якою поспішили погодитись мої супутники: тепер я знаю тільки те, що я нічого не знаю про поняття часу, швидкості та дистанції…
ні, ну дійсно, то здається що весь день вже йдеш, а розумієш, що ще й до обіду далеченько, то навпаки – наче трохи пройшов -а вже полонина, яка за мапою – кілометрів за 10 була..

от же ж, філософ хрєнов..


зрештою, вийшов я на гору і переді мною відкрився хребет, в кінці якого – “влагшток”, і відповідно – Піп Іван Мармароський.

IMG_0550 IMG_0551

IMG_0553IMG_0554IMG_0555IMG_0556IMG_0557IMG_0558

ЩЕ НЕ НАБРИДЛО? ТОДІ ПРОДОВЖЕННЯ…..

Advertisements
 

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

 
%d блогерам подобається це: