RSS

what’s the point?

01 Січ

типу про нью єар, ага.
це все звісно дуже суб*єктивно, і взагалі повинно йти під грифом “зе хюдж імхо”, та все ж не можу не поділитись моїм баченням новорічної істерії.

я оце останні роки казав і буду казати – народ, ну от що це за свято таке “новий рік”? такоє щось.. бухнув, заїв олівє, бахнув хлопавкою, намотав на вуха нових макаронних виробів, подивився сам удома і огоньок з петросяном, і спать. ну тобто духовна цінність в цьому відсутня ледь більше, ніж повністю… ідем далі.
прив*язка до 31 грудня/1 січня. теж таке щось. або поставте на день зимового сонцестояння (21-23 грудня), або на 15 січня (типу середина зими), або на перше березня – типу резурекшн такий після зими. ну або приурочте до якоїсь дати всесвітньої,я знаю… а так, чорті шо…

просто мені оце святкування – наче ще один всесвітній обман. ну народ, хочете шуби з олівєшкою,шампанського – їжте-пийте зараз, навіщо відкладати на якусь конкретну дату? хочете зробити якийсь подарунок дорогим вам людям – робіть це в будній, звичний день – так враження від несподіванки ще більші..ну який прикол сидіти й знати, шо сьогодні тобі щось подарують? отой обмін подарунками – таке шось. нежданчик же в сотні раз приємніший.
про йОлки я взагалі мовчу.
а ще мені трохи обідно, коли всіх під одні граблі чешуть, і мало того, що мене вітають, то ще й чекають від мене навзаєм.
щоб ви розуміли, це щось на зразок того, якби я вас всіх ходив і вітав з Дасара. підіть ще буддистів з різдвом привітайте, ага..

оце на днях було діло – сиджу на роботі, чую, по коридору хтось шастає, склом цокає. ну та ясно, вже якийсь заклад приїхав вітати. ну ходили вони по кабінетах, вітали, а я наїжачився, та й думаю, хоч би мене пропустили, (бо ж в мене кабінет непримітний і без вивіски поки). ан-ніц, чую, в директорки питають, чи я на місці.(стіни тонкі в будівлі – норм же все чути)) ) ну направляють до мене. заходить тітонька, вся така сіяє, каже можна до вас, привітати, ну а я й не втримавсь, і ляпнув що думав, мол, а що треба?бо мені не дуже. То тітонька трохи сконфузилась звісно. аж мені якось не зручно стало. Ну та житіє таке моє, та й треба відучувати людей від дачі різного роду гостинців. Хай я там нічого й не рішаю, і вона все це від щирого серця. робота – є робота, мені ЗП яку не яку за це платять. якби не влаштовувала – шукав би щось інше. а подачки то якось низько. краще хай вітальну листівку чи відеопривітання на мило пришлють – і то якось цінніше і приємніше буде, мол, старалися.

а є ж такий народ, що смс-ки рахує. типу, я ж аж 15 надіслав, не дай бог який козел мене навзаєм не привітає, буду весь рік дутися. або ще краще – не привітав, значить не любить/не дружить..

ну та власне наше коріння – язичники, святкують НР в день весняного сонцестояння 21/22 березня  (від якого до речі беруть відлік як від орієнтиру багато інших свят, в тч і Пасха.)

мо хто подумає, що це лузер просто ніколи не святкував нР  нормально, типу нє твоя, вот ти і бєсішся. Або як Ксю мене повеселила і оце запитала,що, мабуть у нас в дитинстві в сім*ї не прийнято було святкувати НР, або в дитинстві сімя бідувала і під ялинку нічого не отримував (вона ж бо на психолога вчиться). То я скажу, що так званий новий рік як я тільки не святкував. І з сімєю, і з компанією, і сам, і чисто в дружбанській компанії, і з конкурсами і з алкофестом, і на роботі і вдома, з подарунками і без…ну, всяко бувало. з дідом морозом, звичайно теж. та і я ним був в технарі

не забуду отого “извращенец!” )))))

ну та загалом – діагноз – “дитяча психологічна травма” тут не канає. я просто сам отак поступово до цього дійшов.

якщо ще хто не зрозумів – я тут не про НР власне, а про всі свята, все що коїться в нашому житті. хочеш, треба –  піди і зроби, а не з понеділка, в новий рік, после дождичка в четверг. те ж стосується днів народження – навіщо чіплятись за те, скільки тобі років?

мабуть багатьом це буде знайомо, коли бабця видає в свої 60 з гаком – щось на зразок “гроші на чорний день отут, бо мені вже скоро помирать”  або “тобі потрібніше, а я вже своє віджив”…..  це найтупіші фрази, які я чув у своєму житті.. Та ніхто не знає, скільки нам відведено, жити, он деякі по сто з гаком живуть, а ви перестаєте жити і радуватись життю, бо дожили до пенсійного віку і типу вже списали себе. а це і є перший крок в могилу, або просто в безрадісне існування. бо мені зараз закинете, мол, ну так, а чому радуватись, в 60 вже ні здоровя, ні сил. то я вам відповім – а ви не рахуйте, і живіть так, наче вам 40. я був хотів як завше привести приклад зі сталоне і арні, ну але дійсно, то окрема історія, може вони дійсно всілякими омолоджуючими коктейлями обколоті, і пластика робить дива… то я вам скажу по нашому приміру – був у горах оце влітку, то там парочка похилого віку (за 60) долала такі висоти і дистанції, що не кожен молодняк вдужав би (я просто сам бачив місце їхнього старту, а потім аж під вечір ми їх тільки наздогнали), а ще згадую про одного ветерана: діло було на 9 травня в маршрутці. десь врайоні університетської в 7й маршрут заходить ветеран, всі груди в медалях і орденах.маршрутка в такий день о такій порі ясне діло забита таки достатньо. ну та хлопчина якийсь піднімається, так чемненько припрошує вояку присісти, ну а той і видає йому – що, я що, мол, без ніг? спасибі, каже, але мої дві мене поки не підводять, постою, а ти посиди, поки молодий, бо в старості рідко будуть уступати. і стоїть же, вперто і гордо, міцно! не скажеш що йому за 80. і очі – очі живі, і наповнені іскоркою, волею до життя. або як ото читаєш в газетах різної жовтизни про 80-річних татусів і 70-річних матусь… Ну та все ж від нас залежить. ми самі відправляємо себе на самознищення. а все  через привязку до таких от життєвих орієнтирів – круглих дат, нових років та іншої лабуди. або скажімо, на скільки більше було б у людей досягнень, якби вони не відкладали всі справи на той горезвісний понеділок?)

Если твоё тело в точности соответствует твоим представлениям, а твои представления сводятся к тому, что состояние тела никак не зависит от времени и определяется внутренним образом, то тебя никогда не смутит, что ты чувствуешь себя моложе своих лет, и не испугает, что ты слишком стар.

ну і т.д. лінь шукати цитати..

як відійдете від тазіка з олівєшкою (привіт Lееzz та форум)) подумайте над цим…типу, з новим роком, mates,  не чіпляйтесь до дат, не привязуйтесь до дат – живіть сьогодні, живіть своїми бажаннями, не бійтесь змін і поворотів, подорожуйте більше, в кінці кінців – і буде вам щастячко. я знаю, інфа 100%!

upd. в пошуках конкретного матеріалу для нового посту натрапив на те, що як вище написав – ліньки шукати.. користуючись нагодою – заповнюю пробіл:

о возрасте..

Что плохого в днях рождения?
– Когда твои цифры маленькие, ты не собираешься умирать. Но когда твои
цифры становятся большими…
– …ты готовишься умереть.
– Большое число, значит, пора мне умирать. Это называется слепой верой
– когда ты соглашаешься с правилом, не задумываясь над ним, когда ты
переходишь от одного ожидаемого события к другому. Если ты не примешь меры
предосторожности, то вся твоя жизнь превратится в цепочку из тысячи
предначертанных событий.
– И слепая вера всегда плоха, – сказал он. – Не всегда. Если мы не
примем некоторых общих верований, мы не сможем жить в нашем
пространстве-времени. Но если мы не верим в возраст, то по крайней мере не
должны будем умирать оттого, что изменилось число в нашем имени.
– А я люблю торты, – сказал он.
– По одной свече в год. Ты ешь свечи?
Он поморщился.
– Нет!
– Ешь торты в любой день, когда захочешь. Только не ешь торты со
свечами.
– Но я люблю подарки.
– Для этого не нужны дни рождения, ты можешь получать подарки от себя
самого каждый день в каждом году.
Он помолчал минуту, размышляя над этим. Все, кого он знал, праздновали
дни рождения.
– Ты что, дефективный? – спросил он.
Я расхохотался, откинув голову назад. Мне вспомнилось, что у нас дома
высшей ценностью всегда считалась образованность. Первым взрослым словом,
которое я узнал, было слово “словарь”. Мама приучила меня к словарю после
того, как я перешел во второй класс, и я себя чувствовал очень умным,
поскольку родители всегда говорили, что ум должен идти впереди чувств.
Эмоции под контроль, уму полную волю.
“Дефективный” было не единственным словом, подчерпнутым мною из
словаря: я до сих пор помню “доверенное лицо”, “отъявленный” и
“полисиллабический”. Для публики были еще “антидизистеблишментарианизм” и
“диизобутилфеноксиполиэ-токсиэтанол”; первое мне никогда особенно не
нравилось, но раскатистое переливчатое звучание второго я люблю до сих пор и
употребляю это слово при каждом подходящем случае.
– Конечно, Дикки, я дефективный, но по-хорошему.
– Ты только что выбросил мои дни рождения. Ты это называешь
“по-хорошему”?
– Да. И хорошее – это освобождение от условностей. Я выбросил еще и
кое-что другое.
– Что же?
– Когда ты перестаешь верить в дни рождения, то представления о
возрасте становятся чем-то далеким для тебя. Тебя не будет травмировать твое
шестнадцатилетие, или тридцатилетие, или громоздкое Пять-Ноль, или веющее
смертью Столетие. Ты измеряешь свою жизнь тем, что ты знаешь, а не
подсчитываешь, сколько календарей ты уже видел. Если тебе так нужны травмы,
так уж лучше получить их, исследуя фундаментальные принципы Вселенной, чем
ожидая дату столь же неизбежную, как следующий июль.
– Но все другие дети будут тыкать в меня пальцем – вон пошел мальчик
без дня рождения.
– Вероятно, да. Но ты решай сам. Если ты считаешь, что в этом есть
какой-то здравый смысл – подсчитывать, как долго ты уже бродишь по этой
планете под солнцем, – то продолжай праздновать дни рождения, заводи свои
маленькие часики. Проглатывай крючки каждый год и плати свою цену, как все
другие.
– Ты давишь на меня, – сказал он.
– Я бы давил на тебя, если бы заставлял тебя отказаться от дней
рождения вопреки твоему желанию праздновать их. Если ты не собираешься это
прекращать, так и не надо, какое тут давление.
Он посмотрел на меня искоса, чтобы убедиться, что я не насмехаюсь над
ним.
– Ты действительно взрослый?
– Спроси у самого себя, – ответил я. – Ты действительно ребенок?
– Я думаю, что да, хотя я часто чувствую себя старше сверстников! А ты
чувствуешь себя взрослым?
– Никогда, – сказал я.
– Значит, приятные ощущения сохранились? Я, маленький, чувствую себя
взрослым, а состарившись – буду чувствовать молодым?
– С моей точки зрения, – сказал я, – мы безвозрастные создания.
Приятные ощущения того, что ты старше или моложе своего тела, возникают на
контрасте между традиционным здравым смыслом – что сознание человека должно
соответствовать возрасту его тела – и истиной; а истина состоит в том, что
сознание вообще не имеет возраста. Наши мозги никак не могут совместить эти
вещи в рамках пространственно-временных правил, но, вместо того чтобы
подобрать другие правила, наше сознание просто отворачивается от проблемы.
Всякий раз, когда мы чувствуем, что наш возраст не соответствует нашим
числам, мы говорим “Какое странное ощущение!” и меняем тему разговора.
– А что, если не менять тему разговора? Какой тогда будет ответ?
– Не делай из возраста ярлык. Не говори: “Мне семь” или “Мне девять”.
Как только ты скажешь: “У меня нет возраста!” – то не останется и причин для
контраста, и странные ощущения исчезнут. Правда. Попробуй.
Он закрыл глаза.
– У меня нет возраста, – прошептал он и спустя мгновение улыбнулся. –
Интересно.
– Правда?
– Получается, – сказал он.
– Если твое тело в точности соответствует твоим представлениям, –
продолжал я, – а твои представления сводятся к тому, что состояние тела
никак не зависит от времени и определяется внутренним образом, то тебя
никогда не смутит, что ты чувствуешь себя моложе своих лет, и не испугает,
что ты слишком стар.
Advertisements
 

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

 
%d блогерам подобається це: