RSS

фільмопост високогірний, повчальний

якось так вийшло, що в січні буквально за декілька днів підряд натрапив на дещицю  статей про Еверест, а також відкопав декілька фільмів, що піднімають цю ж тематику, хоча заздалегідь наміру такого не мав.

Серед тих фільмів були: “Еверест”, “Поки не зіграв у ящик”, “Меру”, “Месснер”

трохи передам свої враження.

Everest_i00Отож, “Еверест”, попри скепсис професіоналів вийшов достатньо натуральним, і може претендувати як повноцінна заміна документалці тих злощасних подій (якщо брати основну лінію) цікаво дивитись, добре передається атмосфера (хоч основні зйомки й не проводились на, власне, Евересті)..
варто глянути, 8,5/10, досить драматичний.

 

 

 

cinema-bucket-list
“Поки не зіграв у ящик” – не зовсім про Еверест, хоча той і грає не останню роль в історії. Драма, достойна бути внесена до збірки улюблених фільмів, що мають моральне та духовне навантаження.. що вже казати про гру акторів – вона чудова. 9/10

 

 

завантаження“Меру” – фільм про підкорення одного з маршрутів на славнозвісну гору Меру. фільм не позбавлений драматизму, геройства, та як на мене, дещо перебільшений та переобтяжений рекламою спонсорів, від чого з’являється відчуття типового екстрім-ролику від виробників спорядження і відчуття це не полишає до кінця… З позитиву – дуже детально показує повсякденну роботу альпініста до, та під час походу за для досягнення своєї мети та перешкоди, які чекають на шляху до вершини 7,5-8/10.

1

*трек, по якому піднялися відчайдухи

 

 

 

kinopoisk.ru

Нарешті, “Месснер”. фільм про людину-легенду та про гори як вони є.. подивившись “Еверест”, у більшості виникне відчуття захоплення альпіністами та страху/поваги до гір.
Фільм “Месснер” ще реальністичніше відображає жорстоку та похмуру натуру гір, проте, в той же час, запалює вогонь і бажання і своє життя присвятити цій небезпечній справі.
Досить повчальний, а головне, неймовірно красивий, він вартий того, щоб приділити йому 2 години свого життя і скласти своє бачення цього нелегкого і небезпечного заняття. фільм, хоч і біографічний, проте легко дивиться і тримає біля екрану. додав на початку посилання на завантаження з гарною якістю.

загалом, подивившись такі фільми ти або отримуєш мега порцію мотивації для підкорення вершин, або ж навпаки, навіки засвоюєш, що жартувати з горами – надто невдячна справа.)

на останок, нефіговий вам волпейпер в тематику)
annapurna-4082x2717-gimalai-nepal-oblaka-gori-zakat-5736тиц

 

 

 

 

Advertisements
 

crossbow

Є люди стріли, а є люди арбалети, чи луки . Справа перших -летіти стрімко і точно , разити ціль. Справа других – націлювати , розганяти, надавати руху, координувати, направляти
Без першого, друге нічого не варте. і навпаки . І хоча це стріла влучає у ціль , заслуги тятиви, що направила її, не менші. І в тому нема нічого поганого – бути тятивою..

 

фільмопост серіальний

Тутка поки всі (ну ок, не всі, а особисто я) чекають наступного сезону гри престолів, давеча, пройшовся по інших представниках зомбосеріалів, і ось мій конклюжн:

podkupolom“под куполом” – не плутати зі львівським “під кумпелем”))  –  срань ще та. і якщо перший сезон ще доволі нічогенький, то кожен наступний – все далі скочувався в прірву тупості. в кратному порядку. додивився лише для того, …. сам не знаю, для чого…ах да, порівняти з книгою..тут все згідно жанру фільм і близько не лежав біля книги..
не дивіться це убожество, або зупиніться на першому сезоні і прочитайте книгу.

shtamm-1-420x649

“штамм” – на диво – н-ний серіал про зомбо-упиро-чудисько-апокаліпсис, а в данному випадку – все таки конкретно про упирів – таки вистрілив і здивував..звісно місцями передбачуваний і пробуксовує, але загалом  – тримає біля екрана і має що запропонувати прохаваному кіноману. мабуть родзинкою є хороші “погані” хлопці, а ще флешбеки а от з мінусів – дерев’яний по пояс один з ГГ і сімейні соплі – відносини з сином і відносини між щуроловом і лезбійкою – я не проти соплів в серіалах, але тут вони якісь неотесані і тільки псують картину
8\10

38cc6c67f59cc75a927475baaf1e9f38-th

“последнее королевство” – імхо, шикарний серіал. не такий як вікінги чи престоли, але посвоєму цікавий. особливо подобається, як невидимою рукою протягом всього серіалу режисер весь час підштовхує нас окрім лінії вибору ГГ свого Я, ще й до питання релігії. можливо не такий видовищний, як дехто очікує, але другий сезон я б з радістю подивився. да, гг – леголас і джон сноу в одном флаконі – годний баф)
8,5/10

csjath9a“викинги” – наразі, після 1-го сезону, скажу що фільм годний. правда ГГ не дуже імпонує своєю фанатичністю і моральними принципами (хоча загальна мораль скандинавів з їхнім развратом сприймаються чудово), і зрада брата читається ще з першої серії (хоча, можливо то замануха, і він нікого не зрадить – тре дивитись далі)..що ж до постановки, музики, підбору акторів – то тут вищий пілотаж! ну а флокі – то для мене головна зірка серіалу – настільки чувак на своєму місці тут)
в цілому 8,5/10
forever-1“вечность” – детектив з оригінальною основною сюжеткою. часом навіть напрягає завищена прокачка гг – навіть лейтенант коломбо так не щолкав, але за рахунок здібностей ГГ – фільм все одно цікаво дивитись, а доля гумору взагалі нівелює той факт, що фінал серії ви все одно знатимете. навіть звикнетеся з тим фактом, що в кожнісінькій серії схема одна і та ж – підставити одну людину під підозри, закрити справу, осінити ГГ і викрити справжнього винуватця..можливо, зробивши протистояння між двома безсмертними більш гострим – фільм був би крутішим, але все ж і так норм.
8/10

humans-tv-show-image-600x460“люди” – цікава задумка. фільм щоправда якийсь одноразовий, але все одно той один раз тримав добре.
не можу нічого додати – дивитись було цікаво, але окрім декількох моментів в голові не затримався. доволі серйозний серіал, з суттєвою моральною основою.
8,5/10

lpic6v1fbba

“игроки” – не зовсім зрозуміла ржака, можливо через ментальність – почав дивитись лише через присутність там Скали дуейна джонсона. юморний і пафосний, проте вірилось в гру тільки одному з регбістів зі своїм щасливим номером і другому страховику.. якщо другий сезон і вийде – дивитись не стану – просто не в’їжджаю, через що на екрані весь кіпіш.))
6,5/10

28977_badlands1

“в пустыне смерти” – це взагалі чорті що.конкретно ніби претензій нема, але це якийсь артхауз незрозумілий, що змусив глянути далі лише в наслідок надзвичайних здібностей малого, які в подальшому все одно не розкриваються. можливо далі – але цього все одно замало щоб дивитися цю нудятіну.
5/10

e49dda1785798e9209a92410413b868f

“доминион” – якщо перший сезон викликав у мене скепсис, то в подальшому серіал тільки піддав драйву. спецефекти правда лишились на примітивному рівні, але в решті питань – серіал достойний. та й актори на своєму місці. правда гг трохи не вдався) якийсь не типовий і не геройський.) іноді в тому й фішка, але сумніваюсь що це той випадок.
чекаю на продовження, бо ж заінтригували – обстановочка накаляється))
8,5/10

kinopoisk.ru“на грани” – кажуть, шо то комедія. ну так, льотчики, що викликають в пам’яті каламбур і горезвісний боїнг 747 та похотливий міністр – то звісно ржака, та й мабуть задумано так грати на контрасті, на цій грані – серйозності теми і шпильок, відчуття катастрофи і укурених жартів, щоб глядача то в піт кидало від переживань, то живіт розривався від сміху, проте… ну, чогось не заходить.напрошується тільки деякі епізоди на цитати розібрати..) і джек блек – шось не сіяє..
6,5/10

6c31c7b86cf51ac264384056b2a0a6f1“джонатан стрейндж и мистер норрелл” –  це маленький шедевр про який хочеться сказати – обов’язково дивіться. браво режисеру – так поєднати середньовіччя і фентезі.переглядаючи – весь час не покидало відчуття, що в цьому серіали – всі фентезійні серіали дитинства які я коли-небудь дивився. проте це не кліше та заїждженість , навпаки – відчуття близького, рідного, знайомого.
дещо кульмінація вийшла змазана і не повністю зрозуміла з першого разу, а в цілому ж – чудова казка – відчуття, що це не серіал а довгий фільм, який довелося порізати на декілька шматків-серій. химерність – ось вірне слово, яке весь час крутилося в мене в голові при перегляді. проте ця химерність тут, саме на своєму місці.
чудовий, 9,5/10

 

 

 

 
1 коментар

Posted by на 30/12/2015 in Uncategorized

 

guestless winter home

*Краще читайте цей матеріал на LJ, там краща якість фото (вордпрес пожмакав і не дає можливості  дивитись оригінал по кліку)

(P.S. зате тут є трохи ексклюзиву і тут буде залитий відеоролик, так що вам вирішувати ;))

“зазуля хоть файна, але дуже погана на сумліннє, бо утопила свого чьоловіка Кукула через любаса Тришшюка. Через ототу мізерійку мижи потєти, шо лиш дінницями водно штєт,лєшуючі за гадєв, аби її заклєсти, шоби біршя не виросла. І йиго Бог заклєв, шо він бірший ни виростет за тото, шо він намовив зазулю утопити Кукула. Тай зазулю Бог заклєв, шо уна лиш до Ивана Купала куєт, а витак до Благовішіня німієт тай мусит жити з Тришюком, хоть би вже й ни рада.”

(Петро Шекерик-Доників: „Дідо Иванчік)

Stitched Panorama

Будучи останнім часом вільним від рутинностей життя, ще з листопада почав задумуватись над вже котрим тріпом до Карпат. Власне, я був сконцентрований на весняному варіанті, але чим далі, тим все частіше то одні то інші заводили розмови про зимові карпати, і врешті решт вирішив модифікувати минулорічний свій маршрут, дещо ускладнити його та урізноманітнити, та й прогулятись знову під руку з Чорногорою.

На мій подив, цього разу до мого походу нарешті зміг приєднатись мій товариш Олексій, чому я був тільки радий,  незважаючи навіть на те, що після крайнього походу  я зарікся ходити в гори не інакше, окрім як соло. В той же час розповів про свої плани іншому знайомому – Захару, з яким ще місяць тому також обговорювали можливість спільного походу. Вони з Андрієм також горіли бажанням трохи відпочити від метушні міста та  вибратися в гори.

Власне, проти них нічого не мав, але знову ж таки згадувалась моя догма соло походів, і що найголовніше – я переживав за сумісність такої різношерстної компанії. Для мене то найголовніше, але до останнього моменту я не був впевнений, що все буде добре. Зрештою, навіть після походу я не можу відповісти собі на це запитання.

Ну але ще раз побожившись, що йду з компанією в останній раз почали готуватись. На кінцевому етапі до нас могла ще доєднатись знайома – Аліна, але ми в силу обставин вирішили сходити з нею навесні на Ротило, якщо не виникне форсмажорів.

а от з моєю новоствореною командою форсмажори почали виникати ще задовго до від’їзду. Вірніше не форсмажори, а невеликі проблеми. То поставали питання щодо харчування, бо дехто)) або вертів носом, або намагався перейти на повністю автономне харчування, то інший хотів лишитись вдома, бо ж у нього, бачте, не знайшлося відповідної еквіпки..ще один – майже не брав участі у підготовці через цілковиту зайнятість на роботі. На додачу до всього цього мене особисто турбувало питання ночівлі в палатці – а відповідно й прокладення маршруту, а також достатньо серйозно турбувало питання: як вмістити все в 30-літровий рюкзак.)

Як би там не було, але на понеділок всі були готові вирушати.
Діставались Києва (а саме звідти стартувала наша подорож) порізно – ми з Олексієм потягом, хлопці – автостопами. Олексій фактично не спав добу – бо ж після роботи, я – бо ж пізно ліг, а прокинувсь рано,  щоб ще пішки вчасно дійти до вокзалу (такий ритуал, та й гроші економляться).
На вокзалі, звично, купа цікавих особистостей, щоправда всі вони одного контингенту)
проте ні, мали змогу допомагати хлопчині з багажною сумкою, на якій розійшлась блискавка – в Льоші якраз були пасатижі. Також один чолов’яга з Ужгорода гречно дякував нам за те, що постерегли його сумки..
а ще – допоміг якомусь чолов’язі, що говорив англійською розібратися в довідковій з квитками.

а, так, зроблю ще відступ, та розповім Вам маленьку історію – про вітчизну-рідний_край.. про те, як у нас все добре, і про те, що в Європу йдемо… ну так от,десь я був почув, що квиточок зі Львова до польського Вроцлава коштує десь біля 400 грн. ну, й схтів це перевірити: зайшов я на сайт укрзалізниці, та й почав шукати. Вже тут трохи здивувався, бо ж на расію можна було легко переглянути розклад та придбати квитка, а в Польщу – ніц, нічого не було. дивно якось, з огляду на те, яка зараз міжнародна обстановка панує, ну та бо з ним.. написав на техпідтримку/пресслужбу, з цілком чітким питанням – чому нема можливості купувати міжнародні рейси, та скільки коштує конкретний квиток до Врцолава, на що отримав також чітку та конкретну відповідь, всєобємлєщу, я б навіть сказав:через сайт міжнародні квитки не продаються, звертайтеся в касу.
був сконфужений, та що робити – запитав в Черкасах в касі – сказала, що такою інформацією на станції ніхто не володіє, мол., питайте в Києві..
ну тепера вже ближче до моєї розповіді: приїхавши до Києва та допомігши англомовному, підходжу та запитую в довідковій про ціну квитка, на що жіночка посилає мене до 8-ї каси. Варто сказати, що й знахоиться вона не там, де більшість. нарешті знайшовши в іншому залі цю касу виявляємо, що вона зачинена. висить переадресація на 5-ту, депутатську, підходжу туди.. запитую про квиточок – лупає очима якусь секунду, потім кричить собі десь туди в бекстейдж: “Люда, почом білєт в польшу, тут спрашують?” знов повертається до мене й каже – 1700 грн… ну, тут я трохи й приа….., пардон за гуцульський діалект. Мало того, що ціна – така, що я двічі туди-назад можу з’їздити своїм ходом, з деякими пересадками та не менш зручно.. але що мене зачепило найбільше, так це те, що ціну на якийсь сраний квиток до Європи я можу дізнатись лише в сусідній 5-тій кассі Столиці, та й то, просто зі слів, блять,  Люди, яка там може просто прибиральницею працює… Де менеджмент укрзалізниці, і за що їм платять гроші? де розвиток? совок, мать його, в головах.

Ну та бо з ним. Отож, ми затусили з Олексієм на вокзалі, трохи навіть покуняли, разом з горобцями поласували люксовими стравами місцевої столовки та й дочекались наших компанйонів. Так і вирушили на зустріч із зимовими Карпатами.
біля нас сиділа жіночка, родом десь з прикарпаття – судячи з говірки і з того, що вийша на вороненка. Так от, весь антураж жіночки було розвіяно, коли у неї заграв мобільник, і звідти залунав російський шансон. як же все таки маленький нюанс може цілком зіпсувати враження про незнайому людину))
Ну й 2 рядки про поїзди. Вибачте, але то срака так кочегарити…мабуть в минулому житті провідниці були банщиками адовими… це жесть, як було жарко. добре хоч під ранок збавили..

IMG_9442

by Andriy Chernega


Ранок – прелюдія до всього, зустрів нас світанком в коломиї, і зовсім голими полями.. мабуть, на тому етапі, в декого закрались в голову думки типу “е, альо, а шо, снігу не буде?”. трішки краща обстановка була в Яремче – там хоч зрідка в низинах можна було помітити клапті снігу 2Х1 м. такі собі латочки, ну й вже виднілись деякі припорошені вершини. проте про засніжений ліс не варто було й мріяти.
По дорозі траплялися якісь пригорки, то дехто мабуть в душі думав, що бачить справжні гори…) я собі тішився, бо згадував, як я вперше отако їхавши теж роззявляв рота) і як потім побачив і відчув дійсно справжні гори))) то гарні спогади, гарний досвід..

Ну та близько 9-ї ми прибули до нашого старту – Ворохти. там вже було трохи снігу, а головне – погода радувала – нуль/малий плюс, без вітру, сонечко – благодать, як ми ще не раз скажемо в ті дні)
з направленням розібрались швидко, а от з маркуванням – не дуже, видавалось, ніби воно для суїцидників – веде під колеса мимопроїжджаючого потяга, в кращому випадку – в урвище) тож заюзали майже відразу GPS, вийшовши на маркування трохи в іншому місці. ну, далі вже як по накатаній. забігаючи наперед – обійшлось навіть без випробувань гуцульських богів.. але, як завжди – все не за планом. ну та про це пізніше.
через 5 хв. всі послідували моєму прикладу – почали знімати шари утеплень – готувались бо до мінусових температур і екстріму – а тут рай))
пройшли з кілометр. як потім зізнався Олексій – то був найтяжчий кілометр в його житті)) ніби й втоптаною сільською дорогою, ніби й підйом не такий і крутий, але для офісного планктону – це хардкор ще той з незвички.
пройшли ще з кілометр і зробили мініпривал – перевдягтися та зібратись з силами для ударного забігу)

IMG_9462

by Andriy Chernega


Забрали у Андрія 2 каші, бо в того від снаряги з виду хребет ломився (але зізнатися, він стійко виніс всі пригоди – не пам’ятаю жодного моменту, щоб він відкрито нив чи жалівся). трохи стало краще, але ручної поклажі до кінця він все одно не лишився. ну та що ж, за комфорт треба платити. і в такі моменти, розумієш ціну. а потім вже – робиш  з  того висновки.

Рушаємо!
дорога гарна. трохи снігу, в купі з опалим листям – не слизько, чітко видно дорогу, лиш де не де обходимо малі завали.

IMG_9468.JPG

IMG_9470.JPG

by Andriy Chernega

Ну та й я ще норовлю бути першовідкривачем і  вже в перші години необережно ступивши трохи черпаю води в кросовка. а потім і в другого.. невдаха)))
зате справдилась моя теорія (особисто для мене) – що краще легких кросівок в зимовому поході бути не може..)правда треба другу пару на заміну, а мені про таку розкіш з моїми 30 літрами годі було про це мріяти.

На підйомі багато стежок можуть збити з толку, але насправді там всього дві стежки – по різні боки траверсують одну й ту ж гору.
Піднімаємось вище – і тут нас здивував живий струмочок. я був думав що вони всі вже вмерзли. ан-ні – є ще . то він нас напоїв добрющою водов.

DSC_0034.JPG

by Zakhar Kolisnichenko


таки дійсно, з кожними 100 метрами висоти – мінус 1 градус.вже трошки холод став покусувати. але загалом погода продовжує радувати. стали на обід.

IMG_4513.JPG

підкріпились, Андрій наштирив розігрітим на пальнику завтраком туріста..певно, з якогось недобросовісного москаля був зроблений той завтрак..але то теж досвід.. я тепер випадково не лохонусь на таку гадь.
Вже хлопці питають чи далеко ще… то вірний знак -що для них поход виходить трушний) закидую тупі прикольчики про кінець лісу “он там, вже просвічується, бачите!”))

IMG_4516.JPG


На горизонті поміж дерев вже добре видно хребет, з яким має з’єднатись перемичка.

Останні півтора-два кілометри проходили по крутим стежкам і давались досить тяжко. до того ж, було слизько і реально можна було б покотитись трохи дониц, бувши хто необачним.
Весь час діяло правило жовтої майки лідера, про яке я потім поділився з хлопцями – хто йде перший, тому +15 в карму до швидкості та витривалості..) ще як йшов – в головов приходили думки, що такі походи часом схожі на рпг-шку якусь – обираєш пресет перса, прокачуєш його, заточуєш.. є різні бусти і скіли..хд))
На останньому відрізку жовту майку лідера взяв Захар, і добряче відірвався від основи.. коли ж і ми видряпались догори підйому, то побачили риштування, що означало початок полонин, а відтак – кінець стражданням))

DSC_0086

by Zakhar Kolisnichenko

довкола вже почали відкриватись перші пейзажі – хлопці почали активно розряджати батареї фотиків)
пройшовши ще 100 метрів побачили хрест, а праворуч – стаю, яка нам спершу видалась згорілою і без даху.

DSC_7564

by Zakhar Kolisnichenko

 

по часу мали ще хвилин 40 світлового дня і розуміли, що це більш за все кінець першого дня  – потрібно ж ще підготуватись до  ночівлі.
покидавши всередині рюкзаки та оглянувши хатку (курна, але нівроку, можна ночувати, що ми й, зрештою, і зробили) вийшли на вулицю оглянутись та пофоткатись.

IMG_4561IMG_4555IMG_4546IMG_4563

 

Найбільша увага була прикута до найвиразнішої ближньої гори, яку я спершу сприйняв за говерлу через її схожі коліна та сідловину.

IMG_4524

Stitched Panorama

але пометикувавши запропонував піднятись на гребінь і розвіяти сумніви, бо ж щось явно не клеїлось.
пройшовши догори перед нами нарешті предстала Чорногора. У вигляді, найбільш звичному для мене – в грозових похмурих хмарах, які закінчуються там же, де і власне чорногірський хребет.IMG_4544
Стоїш на гребні – зліва сонце й благодать, справа – вітер пробирає до кісток, хмари застилають небо… інь і янь)
Ну тепера все зійшлось. Ми на лабєскі, внизу – під-бердя, середня, кукул. поруч – вказівник показує – 11 км. до Ворохти. вбивши на милування ще з надцять хвилин вирішуємо розділитися – двоє повертаються на лабєску обживатися, двоє – йдуть на полонину кукул у розвідку, адже в поле фотокамер потрапила якась файна хатка, яка нас дуже зацікавила.. отож вирушили, але чим далі, тим більше темніло, більшало снігу та піднімавсь вітер. Сумніви доцільності почали добряче нас мучити..зрештою, Захар не втримавсь та все ж почав спускатись далі для розвідки.згори до хаток було так десь хвилин з 5, не більше, йти. насправді ж спуск, швидкий огляд і підйом зайняв мабуть хвилин 25-30, по відчуттям, якщо не більше. По дорозі назад Захар, було, ставав навколішки – думав, жартує з мене, насправді, як казав потім, таки реально некепсько втомився.. Зате, такою ціною добув корисну інформацію – хатка з піччю, проконопачена трохи, та й стеля трохи вища, що було досить важливо для одного з нас))

Повернулись до табору. вже вирішили ночувати тут – майже стемніло, та й потомились вже всі. Відчуваючи подальший розвиток подій, і будучи з ним солідарний пішов ставити в дворі намета – хоч затестити, як то воно, ночувати взимку в наметі а не в протопленій колибі))
В цей час хлопці розклали ватру та почали готувати.

DSC_7712.JPG

by Zakhar Kolisnichenko

добре стала в пригоді ціпна пилка – з нею проблем з дровами ніколи не було. повечеряли, випили по літрі чаю та трохи на сон грядущий та й порозходились спати. Олексій вирішив скласти компанію в палатці, бо ж не хтів дихати димом всю ніч. Хлопці ж влаштували фотосесію моїй палатці)

DSC_7690

by Zakhar Kolisnichenko

трохи навіть вийшов конфуз – думали, що якісь гості шастають – виявилось – свої, непорозуміння)))

Спалось досить таки гарно. нюанси були але вони дуже суб’єктивні, і носять індивідуальний характер)) Що ж до загального – всю ніч гарно шурхотів падаючий сніг об палатку, вранці трішки нос пощипував холод, конденсату майже не було, навіть в галімому китайському спальнику при -5 – -10 переночувати реально.

IMG_4552.JPG

на брифінгу було обговорено і вирішено подальші наші дії, а саме – переміщення на Кукул та радіалки звідти – бо ж не всі готові ночувати в палатці, та й на шпицях – снігу багатенько, дотримуватись маршруту буде дуже хоботно надалі. 

IMG_9601

*мав в поході свій світловий меч виробництва Єгермейстер.

славний такий, знаєте..

by Andriy Chernega

 

Тож, вранці неспішно почали збиратися – а я, згадавши, що з 8-ї до 9-ї найкраща можливість таки побачити оголену вранішню Чорногору – побіг караулити та користувати момент. І, зізнатися, не даремно)
шкода, що дуже швидко туман і хмари знов закрили краєвиди.

[Group 3]-STA_4592_STD_4595-4 images.jpg

IMG_4570IMG_4575

IMG_4580IMG_4586IMG_4589

IMG_4590IMG_4591IMG_4596IMG_4604

IMG_4624IMG_4621IMG_4626IMG_4618

IMG_4627IMG_4628

Повертаючись назад почув оклики – думав, мої вже жартують. ан-ні – коли прийшов, сказали, що то якісь молодиці гукали.. в той час видимість була поганою – далі 10 м. видно не було.

IMG_4629

прямо по центру ледь проглядається будинок в 15 м.

Вийшов збирати палатку – таки дійсно, нижче, біля хреста зібралось чимало народу. З одним мав змогу перекинутись парою слів – він сам з Луганська, хоча непогано говорив українською (ну нічосі! не може буть такого!). туристами на легку піднімалися на хребет і назад – хоча конкретно мету назвати не зміг)) ну та мабуть же чорногору побачити вранішню – а вона вже сховалася)) отако бандерівка повела себе з сепаратистами (вибачте, не втримався, хоча вже й самому ця тема набридла).
Отже, зібравшись, пішли як переїжджі свахи на сусідню полонину обживати ту файну хатку. На півшляху трапилась подія, яка без сумніву, стала родзинкою всього походу – перепаковуючись, Андрій якось невдало кинув свого спальника на сніг, і то й, як вірно підмітив Захар – весело і грайливо покотивсь згори, на мить завис на краю схилу, наполовину обернувшись з посмішкою підморгнув і неспішно шугонув донизу))) Олексій підійшов до карнизу, виглянув, і констатував, що той вже сховався десь в лісі. хоча все ж помітив рух на межі. такого сміху ці гори давненько не чули) Чотири лузери спускаються крутим засніженим схилом у повному спорядженні у пошуках спальника-втікача аки колобка (он от бабушки ушёл, ага)))  

IMG_9651.JPG

*он внизу біля Олексія видніється те злощастя))

by Andriy Chernega

Жестяк звісно) добре, що метрів 500 всього скотив до низу, хоча реально міг набрати  швидкості та полетіти далі, через ліс десь аж в долину))
підібрали, пофотались, та й пішли протоптувати шлях до полонини кукул. заодно натрапили на інший маркований шлях який і привів до омріяних хаток.
Основна була дійсно достойна.

IMG_9699.JPG

by Andriy Chernega

IMG_9871.JPG

by Andriy Chernega

IMG_4792IMG_4738IMG_4642

Захар відразу прийнявся газдувати – підмів, вичистив пічку, загалом, зробив те, що годиться робити всим совісним, хто знаходить притулок в горах в таких от колибах.
Пішли з Льошкою  – знесли дерево для вогню.

IMG_9710.JPG

by Andriy Chernega

трохи ще притарабанили зі старих рухлих будівель. Заготовили дровець.

IMG_9720IMG_9723

Почали готувати вечерю, як звечоріло. Комусь весь вечір неодмінно кортіло, щоб до нашої хати завітав гість. можливо навіть молодичка.можливо навіть не одна))
ця нав’язлива думка переросла у страшенно цікаву історію візиту джезуса та адольфа до гуцулів))ну та що поробиш, у чоловіка цигарки скінчились, от і прорвало чакру творчості))
Щодо творчості – тоді ж прийшла черга творити хоку. ну дійсно, чим ще зайнятися довгими зимовими вечорами сидячи біля печі?!)) Андрій тим часом намагався нас гарно “підкараулити”)

IMG_9827IMG_9840IMG_9851
спати в новій колибі було набагато краще, ніж в попередній.

наступного дня вранці мимо пройшов той очікуваний гість – мисливець йшов полювати, але заходити в гості чемно відмовив, сказав, що тільки но підснідав на полонині середній. Ну, ні то й ні. гірше було те, що він не виручив Захара з куривом  – то біда)

цього дня ми пішли підкорювати гору кукул – не абияка висота, та треба було щось записати в актив хлопцям та розмочити рахунок підкорених вершин) заодно подумували послати гінця до завоєлі в магазин. в основному за все тим же куривом. День знову видався гарним, а от підніматися навіть без речей було важкувато.

“Над полониною Кукул (Пд.-Зх. схил гори Кукул) ми натрапили на невеликий цвинтар. Це військове поховання з часів Першої світової війни. У серпні 1999 року учасники українсько-польської експедиції з вивчення полонинського господарства Українських Карпат під керівництвом професора Варшавського університету Януша Гудовського поставили дерев’яний хрест на місці цього кладовища.

Військовий цвинтар часів Першої світової війни

Над полониною Кукул знаходиться однойменна гора, що розташована на висоті 1539 м над р.м.

В загальному Кукул — це група полонин та вершин, об’єднаних за назвою найвищої гори висотою 1539 метрів. Через Кукул до 1939 року проходив чесько-польський кордон (теперішня межа Івано-Франківщини та Закарпаття). До нашого часу на хребті частково ще збереглася дорога з бетонними прикордонними стовпчиками, за якими дуже добре орієнтуватися туристам. Також можна подекуди натрапити на гільзи чи інше залізяччя часів Першої світової війни.”

*Ігор Меліка

IMG_0020

у пошуках цінного каміння на Кукулі

by Andriy Chernega

IMG_4749IMG_4772IMG_4777

пол. Закукул

IMG_4778

здається шпиці

Між вершиною та полониною закукул – зпід снігу в трьох місцях стирчали рештки колючого дроту. Пригадалися й гільзи на пеньку, знайдені ще в перший день підйому.

Спуск з Кукула був приємнішим за підйом – кожен встиг по своєму згадати дитинство та вдосталь повеселитися.)

IMG_0106IMG_4721IMG_9938

ну й після забав – довелося мити ноги))

IMG_9748.JPG

забігаючи наперед, на майбутнє хочу включити як обов’язкові в поході такі види спорту як футбол на снігу, сніжбол та цфайки-а-ля-фейспалм)) ну це як мінімум))

ввечері було моє прощання з Говерлою до наступного разу – і хоч вона була в хмарах, я знаю, вона прекрасно мене відчувала.

Вранці підснідали та й почали збиратись.
Вкотре в поході добре харчуюся – це вже якийсь перебір, чесслово) ще й лишили гостям – і їжу і дрова. і рожеві тапочки, на 4 розміри менші – теж лишив там де й брав)

Вийшли з запасом – хто зна що там намело за ці дні в лісі, та й табличка фундації  карпатські стежки обіцяла 4 години спуску.
ми впоралися за 3)
спуск відбувся без особливих пригод, гарною дниною. тільки на початку був важкий підйом на хребет. та одного разу Олексій шубовснув по пояс в сніг.

на виході до цивілізації лишив свою Анастасію там, де й зустрів в перший день – вона послужила мені гарну службу, за що їй окрема дяка.

Поки я сушив речі на батареї вокзалу, хлопці розбіглись по містечку у пошуках сувенірів.
Назад їхали в такій же сауні. ще під вечір розболілась голова – типовий мій синдром, коли з гарного місця знов повертаюсь у сіру буденність.Алергія на цивілізацію, як варіант)) дотягнув до тернополя, пішли з Захаром трохи скупитисі та ледь не спізнились на потяга через чурку, який дуже хтів молошної ковбаси.. ще й походу галімої. не здивуюсь, якщо його шлунок до ранку прорвало на волю))
тоді вже десь з 12-ї трохи закуняв. Та, ще в нашому вагоні була файна така дівчина. геть не модельної зовнішності, але пів вагону на неї заглядало) але то як вона себе вела з дочкою – відразу псувало всю атмосферу.

в києві в передислокації від потяга до автобуса мене ще встигли назвати керівником групи, сказали – ти ж пацанов вєдьош?!)

Андрій чкурнув до Че раніше, ми почекали пів-годинки і відправились наступним бусом. Найбільше мене виводять з себе саме оці добирання з та в гори – не скільки там, скільки в дорозі. та ще й доводиться добре планувати все, не говорячи вже – що основні витрати і йдуть саме на дорогу. Ех, в такі моменти заздрю жителям франчика, Львова, Верховини, Яремча і т.д.

Ще поки їхали, Олексій питав, чого я такий похмурий.. а я думаю – чому тут радуватись, коли ще ніби щойно ти був у білій казці, де не було місця метушні та натовпу, а тут ти вже знову вриваєшся у сіру буденність….

Ось таким був цей зимний похід. Яким він був для мене? приємним – в плані відчуттів. Шикарним – з погляду пейзажів. Дещо розчаровуючим – з точки зору невиконаних поставлених задач. Напряжним – з точки зору пре-підготовки. Втомливим – з точки зору доїзду. Оптимістичним – в плані того, що я не злився в перший же день, як то найчастіше буває. Традиційним – з боку супроводжуючих аспектів та нюансів. Ситним – відносно харчування. Не достатньо душевним/медитативним – в плані специфіки соло і групових походів.Дещо Новаторським – в плані нових знань та досвіду. Докучливим – щодо храпу). Освітнім – так я передав частку свого досвіду іншим. Творчим та натхненним. Релаксуючим. Експериментальним. Комфортним. Веселим як ніколи))))

„За гуцулським календарем, зима починаєтси 21 просинця (грудня). Кажут, шо сего місяця грудня земня грудов цеконієт. А ключі від зими маєт лиш Сєт. Николай. Єк потрєсе вин свойов сідов бородов, то видразу посідіют усі ліси і дахє на хатах, а цілий світ побіліє, єк полотно”.

(Петро Шекерик-Доників: „Рік у віруваннях гуцулів)

 

*хто дочитає – пишіть в коменти до посту ВК “Шлямбур на биваке” – протягом 2016 року отримаєте якусь приємність від мене)

 

fallen dream

ВІСІМДЕСЯТ.ТИСЯЧ.ЄВРО.

це колись була моя мрія… поки не поцепили цінника..бляха.

у мене все.

 

Gorgeous gorgans 2015 – епілог

http://www.wikiloc.com/wikiloc/view.do?id=11122896

uUM3diiEZF8

підсумовуючи все раніше сказане, проте поглядом двомісячної давності, хотів би подати свої суб’єктивні висновки цього, багатого на події походу..

перше, і найголовніше – мабуть я не створений для командних походів..або ж ще не зустрів потрібну команду. Тут навіть не скільки проблема в людях, скільки в самому мені – в горах я не можу віддати кермо правління ситуацією кому-небудь, в той же час не хочу брати відповідальність за інших на себе – це відволікає від головної мети – єднання з природою..

друге – мабуть це аксіома така – все йде по-плану..але не по нашому)) в цьому є певний шарм, який мені, зрештою подобається)

третє – цього разу я багато чому навчився.. або скажімо так, пересвідчився у доцільності.. в цілому я мінімаліст, і обходжусь мінімумом речей і дій, але тут я пересвідчився у доцільності деяких речей..це був гарний досвід для мене..

четверте – прекрасні пейзажі в дні близ сивуль.. реально – перехоплювало дух..

п’яте – тепер можна сміливо казати – я бачив різні карпати.. і в сніг, і в дощ, і в сонце, і в туман..вночі і вдень…це також гарний досвід для мене..

шосте – за похід я набрав пару кіло… як там казав Коля – “поход это череда пищевых оргазмов..”))

сьоме – нічна філософія і джеми – то незабутньо.. дійсно в горах починаєш більше думати про глобальне..

ну і на завершення – цитатка, яка вкотре підкреслює моє сприйняття походів – “За что ты любишь горы? – ..Не знаю…”

 
1 коментар

Posted by на 18/10/2015 in Uncategorized

 

Gorgeous gorgans 2015 – День десятий

скориставшись тим, що у Львові проживає сестра Наталки (дуже гостинна до речі, за шо їй окрема дяка) ми залишили свої рюкзаки, і так як всі вже декілька разів були у Львові і бачили більшість принад – вирішили влаштувати гастроекскурсію. Спершу пішли дегустувати хотдоги, потім – в старий тифліс – грузинську кухню. На кінець – просто пабчик попити пивка. Ось так незатійливо провівши день ми з Миколою вирушили на вокзал, де напередодні так вдало обміняли квитки, і вирушили напівпустим вагоном до ст. Ім. Шевченка, а звідти – на рідні Че, де, я ще не встигнувши в’їхати вже відчув всі радощі життя – повернення моєї алергії на кляту амброзію…..мабуть знов життя подає мені знаки…

епілог..

 
1 коментар

Posted by на 28/08/2015 in Uncategorized